Ігор Судак, "Вишиванка для маугли". Іронічна проза.
Глава7. Таємниця чорної вишиванки.
НЕ ДАЙ ВАМ БОГ З'ЇХАТИ З ГЛУЗДУ!
- Ну, що Карпуха, як пройшла зустріч однокласників? - запитав я свого приятеля, почувши в трубці його голос.
- Відмінно, стільки років не бачилися!
- Ну і хто ким став, хто чого добився? У тебе, пам'ятаю, був клас що потрібно - через одного вундеркінди.
- Ось здивуєшся, - відповів Карпуха, - практично ніхто ніяких карколомних кар'єр не зробив, хлопці поголовно - інженери, а дівчатка - училки. Але, як і були, - усі прекрасні люди!
- Потрібно ж, - усміхнувся я. - А начальниками і директорами у них напевно вихідці з української глибинки. Ось так Київ і здають!
- Саме так, - погодився Карпуха. - І я ось теж, коли працював інженером, шеф у мене був з Крыжополя, а його зам - з Гадяча. Такий, напевно, закон життя - ротація, так би мовити. Та те все нісенітниця, інше погано.
- Що погано?
- Мій шкільний товариш - Саня Косоворотов серйозно захворів - головою рушив. До речі, він єдиний, хто став не інженером, а мільйонером.
- А як рушив? Через що?
- Дружина пішла від нього рік тому
